Цервіцит — це інфекційно-запальне захворювання шийки матки, що передається статевим шляхом і може бути спричинене:
- гонореєю;
- хламідіозом;
- урогенітальним мікоплазмозом;
- трихомоніазом;
- кандидозом, або молочницею;
- бактеріальним вагінозом;
- травмами, набутими під час пологів, абортів або діагностичних вискоблювань;
- частою зміною статевих партнерів;
- герпесом чи папіломовірусом.
Симптоматика цервіциту здебільшого відсутня, хоча й може характеризуватися:
- каламутними виділеннями;
- тягнучим або тупим болем унизу живота;
- хворобливістю статевого акту та сечовипускання.
Як лікувати
Терапія цервіциту — індивідуальний процес, який залежить від особливостей виду захворювання та спрямований на подолання його причин і наслідків. Гостра форма хвороби лікується антибіотиками, а хронічна — вітамінами та засобами для підтримки імунітету. Для лікування хронічної форми застосовують хірургічне втручання у вигляді діатермокоагуляції (припікання), кріо- або лазеротерапії. Окрім цього, лікар може призначити фізіотерапевтичні та загальнозміцнюючі заходи.
Яку діагностику проходити
Діагностування цервіциту спрямоване на з’ясування причин, які спровокували появу запалення, і встановленні діагнозу на основі:
- гінекологічного огляду за допомогою дзеркал;
- результатів кольпоскопії;
- лабораторних аналізів (мікроскопія мазка, бакпосів, ПЛР-діагностика, цитоморфологічне дослідження).
Наслідки
Несвоєчасне виявлення і терапія цервіциту, який часто протікає безсимптомно й виявляється випадково під час гінекологічного огляду, призводить до страшних наслідків, найпоширеніший із яких — ерозія, що потребує хірургічного втручання. Без належного лікування недуга призводить до дисплазії та раку, а ще має негативний вплив на здатність народжувати.
