Дифтерія являє собою запальне захворювання бактеріального походження, для якого характерне формування плівки в уражених місцях (ротоглотка, ніс, очі, вуха).
Захворювання починається гостро з фебрильної гіпертермії, головного болю, слабкості, тахікардії і збільшення близько розташованих лімфовузлів. До кінця 3 дня температура знижується до 37 градусів, а фібринозні плівки на мигдаликах стають щільними з перламутровим відтінком. При спробі видалити плівку, з'являється кровоточивість.
Окремо слід сказати про токсичну форму, за якої на тлі гектичної лихоманки з'являється ціаноз губ, спостерігається гіпотонія і тахікардія. Також для неї характерне збудження, галюцинації, нудота, болісний набряк шиї, гугнявість і утруднене дихання.
При дифтерійному крупі відбувається ураження трахеї та бронхів. Симптоматично спостерігається гавкаючий кашель, потім беззвучний, з подальшою асфіксією.
Як лікувати дифтерію
Лікування здійснюється в інфекційному відділенні шляхом введення протидифтерійної сироватки. З медикаментозних препаратів призначають кокарбоксилазу, аскорбінову кислоту, гормональні засоби та дезінтоксикаційну терапію.
У важких випадках проводять плазмоферез, а в разі загрози асфіксії виконують трахеостомію. Антибактеріальні препарати призначаються з профілактичною метою або для боротьби із вторинною інфекцією.
Яку діагностику проходити при дифтерії
Діагностикою дифтерії займається інфекціоніст, однак у разі розвитку ускладнень потрібна консультація нефролога, кардіолога, отоларинголога і невролога. У лабораторних аналізах крові виявляється лейкоцитоз, нейтрофільоз і підвищення ШОЕ. Також аналізується ступінь збільшення титру антитіл за допомогою РНГА.
Специфічна діагностика полягає в проведенні бактеріологічного аналізу мазків, узятих зі слизової оболонки ураженого органу (мигдалики, ніс, геніталії).
За необхідності проводять ЕКГ, УЗД серця та нирок. Під час ларингоскопії візуалізуються фібринозні плівки на гіперемованій, набряклій слизовій оболонці.
Наслідки дифтерії
Небезпека запущеного інфекційного процесу полягає у високому ризику розвитку інфекційно-токсичного шоку, нефрозу, асфіксії, ренальної недостатності, полірадикулоневропатії та міокардиту. Що стосується токсичної та гіпертоксичної форми, то летальний результат настає від поліорганної недостатності.
