Як розпізнати симптоми нейросенсорної приглухуватості? (Как распознать симптомы нейросенсорной тугоухости?)

Від проблем зі слухом ніколи не застрахований. Приглухуватість може розвиватися роками, або застати зненацька, і найголовніше - вчасно розпізнати симптоматику. Від цього залежить успіх реабілітації та подальші прогнози для пацієнта. Можна довго заплющувати очі на проблему та миритися з дискомфортом від поганого слуху. Але краще подивитися їй в обличчя і купити слуховий апарат, який допоможе комфортно сприймати звуки.

Чим небезпечна нейросенсорна приглухуватість?

Коли втрата слуху має сенсоневральний характер, вона зазвичай необоротна. Це з самої природою захворювання. Воно розвивається і натомість відмирання волоскових клітин внутрішнього вуха, які підлягають відновленню. У поодиноких випадках, коли пацієнт звертається на ранніх стадіях хвороби, частину слуху можна повернути, але це скоріше виняток із правил.

У результаті, що довше людина обходиться без реабілітації, то серйознішою стає поразка слуху. Страждає вже не лише внутрішнє вухо, а й слухові центри головного мозку. До них не доходить звукове навантаження, тому вони починають атрофуватись. Ось чому важливо вчасно розпізнати ознаки приглухуватості та діагностувати її! Якщо слуховий апарат купити на ранній стадії захворювання, можна зберегти слух.

Як проявляється нейросенсорна приглухуватість?

Головна ознака захворювання – це зниження слуху. При цьому розмовна мова та інші звуки сприймаються не так, як раніше. Погіршується їхня розбірливість, стає важко розпізнати потрібні сигнали в шумі, визначити їхнє джерело.

Пороги сприйняття залежать від ступеня поразки:

• При легких формах приглухуватості звичайна мова чутна з 5-7 м, а шепіт - з 2-3 м;
• При середніх і помірних ці дистанції скорочуються до 3-4 і 1 м відповідно;
• При важких розладах слуху чутна лише розмовна мова не далі ніж на 1м;
• При глибокій приглухуватості і глухоті людина не може розпізнати звуки без спеціальних пристроїв, що підсилюють.

Ще одна характерна ознака нейросенсорного ураження слуху – шум у вухах. Він проявляється як епізодично, і на постійній основі. При цьому чуті кожним пацієнтом звуки індивідуальні – в одних це шипіння, в інших дзвін, у третіх – писк і т.д.Явище це називається тиннитус і пов'язане з тим, що слуховий аналізатор генерує свої сигнали через нестачу акустичного навантаження.

Іноді у пацієнтів із приглухуватістю сенсоневрального характеру виявляються інші симптоми:

• Запаморочення, втрата рівноваги, нудота – при супутньому вестибулярному синдромі;
• Психоемоційні розлади – загострення тривожності, дратівливість;
• Судинні захворювання;
• При віковому порушенні слуху – старечі деменції, втрата пам'яті, галюцинації.

Симптоматика та динаміка розвитку хвороби може відрізнятися. При гострій формі слух може впасти за кілька годин, інколи ж людина помічає його зниження після пробудження. Також процес може проходити за 3-5 діб, і в цьому випадку потрібно якомога раніше звернутися за допомогою. Повільніше протікає підгостра і хронічна приглухуватість, тут процес втрати слуху розтягується на 1-3 місяці.

Чим раніше людина звертається до фахівця, тим позитивніші прогнози. Якщо встигнути на момент початку розвитку хвороби, можна навіть частково повернути втрачений слух. Але в основному людям з нейросенсорною приглухуватістю допомагають слухові апарати, купити які слід відразу після постановки діагнозу.

Діагностика та лікування

Для виявлення даного захворювання використовуються наступні методи:

• Отоскопія – щоб визначити цілісність барабанної перетинки, стан зовнішнього та середнього вуха;
• Мовна аудіометрія – дає загальне уявлення про зниження порогівчутності;
• Тональна аудіометрія – дозволяє визначити сприйняття звуків на різних частотах;
• Проби камертоном;
• Реєстрація слухових потенціалів.

Нерідко паралельно з перевіркою слуху проводять КТ і МРТ, щоб виявити супутні захворювання

Лікування нейросенсорної приглухуватості залежить від ступеня ураження слуху та його занедбаності. Є кілька варіантів:

• Фізіопроцедури – допомагають відновити функції вуха на ранніх стадіях хвороби. Для цього застосовується електростимуляція, акупунктура та інші прийоми, що впливають на структури внутрішнього вуха.
• Медикаменти – теж ефективні в ранніх фазах, покращують мікроциркуляцію крові та знімають неприємну симптоматику.

• Реабілітація слуху – проводиться при незворотній тубільності.. Хвороба може розвинутися на тлі хронічних отитів, лабіринтитів, невритів слухового нерва, а також інсультів, збоїв артеріального тиску, енцефалопатії тощо. Пацієнту пропонують підібрати слухові апарати, купити до них аксесуари, допомагають з адаптацією.
• Кохлеарна імплантація – хірургічне відновлення слуху, що застосовується при глибокій приглухуватості.

Переклад російською мовою:

От проблем со слухом не застрахован никогда. Тугоухость может развиваться годами, либо же застать врасплох, и самое главное – вовремя распознать симптоматику. От этого зависит успех реабилитации и дальнейшие прогнозы для пациента. Можно долго закрывать глаза на проблему и мириться с дискомфортом от плохого слуха. Но лучше посмотреть ей в лицо и купить слуховой аппарат, который поможет комфортно воспринимать звуки.

Чем опасна нейросенсорная тугоухость?

Когда потеря слуха имеет сенсоневральный характер, она как правило необратима. Это связано с самой природой заболевания. Оно развивается на фоне отмирания волосковых клеток внутреннего уха, которые не подлежат восстановлению. В редких случаях, когда пациент обращается на ранних стадиях болезни, часть слуха можно вернуть, но это скорее исключение из правил.

В итоге, чем дольше человек обходится без реабилитации, тем серьезнее становится поражения слуха. Страдает уже не только внутреннее ухо, но и слуховые центры головного мозга. До них не доходит звуковая нагрузка, поэтому они начинают атрофироваться. Вот почему важно вовремя распознать признаки тугоухости и диагностировать ее! Если слуховой аппарат купить на ранней стадии заболевания, можно сохранить остаточный слух.

Как проявляется нейросенсорная тугоухость?

Главный признак заболевания – это снижение слуха. При этом разговорная речь и другие звуки воспринимаются не так, как раньше. Ухудшается их разборчивость, становится трудно распознать нужные сигналы в шуме, определить их источник.

Пороги восприятия зависят от степени поражения:

• При легких формах тугоухости обычная речь слышна с 5-7 м, а шепот – с 2-3 м;
• При средних и умеренных эти дистанции сокращаются до 3-4 и 1 м соответственно;
• При тяжелых расстройствах слуха слышна лишь разговорная речь не дальше чем на 1м;
• При глубокой тугоухости и глухоте человек не может распознать звуки без специальных усиливающих устройств.

Еще один характерный признак нейросенсорного поражения слуха – шум в ушах. Он проявляется как эпизодически, так и на постоянной основе. При этом слышимые каждым пациентом звуки индивидуальные – у одних это шипение, у других звон, у третьих – писк и т д. Явление это называется тиннитус и связано с тем, что слуховой анализатор генерирует свои сигналы из-за недостатка акустической нагрузки.

Иногда у пациентов с тугоухостью сенсоневрального характера проявляются другие симптомы:

• Головокружения, потеря равновесия, тошнота – при сопутствующем вестибулярном синдроме;
• Психоэмоциональные расстройства – обострение тревожности, депрессия, раздражительность;
• Сосудистые заболевания;
• При возрастном нарушении слуха – старческие деменции, потеря памяти, галлюцинации.

Симптоматика и динамика развития болезни может отличаться. При острой форме слух может упасть за несколько часов, а иногда человек замечает его снижение после пробуждения. Также процесс может проходить за 3-5 суток, и в этом случае нужно как можно раньше обратиться за помощью. Более медленно протекает подострая и хроническая тугоухость, здесь процесс потери слуха растягивается на 1-3 месяца.

Чем раньше человек обращается к специалисту, тем позитивнее прогнозы. Если успеть в момент начала развития болезни, можно даже частично вернуть потерянный слух. Но в основном людям с нейросенсорной тугоухостью помогают слуховые аппараты, купить которые следует сразу после постановки диагноза.

Диагностика и лечение

Для выявления данного заболевания используются следующие методы:

• Отоскопия – чтобы определить целостность барабанной перепонки, состояние наружного и среднего уха;
• Речевая аудиометрия – дает общее представление о снижении порогов слышимости;
• Тональная аудиометрия – позволяет определить восприятие звуков на разных частотах;
• Пробы камертоном;
• Регистрация слуховых потенциалов.

Нередко параллельно с проверкой слуха проводят КТ и МРТ, чтобы выявить сопутствующие заболевания, являющиеся причиной тугоухости. Болезнь может развиться на фоне хронических отитов, лабиринтитов, невритов слухового нерва, а также инсультов, сбоев артериального давления, энцефалопатии и т д.

Лечение нейросенсорной тугоухости зависит от степени поражения слуха и его запущенности. Есть несколько вариантов:

• Физиопроцедуры – помогают восстановить функции уха на ранних стадиях болезни. Для этого применяется электростимуляция, иглоукалывание и прочие приемы, воздействующие на структуры внутреннего уха.
• Медикаменты – тоже эффективны в ранних фазах, улучшают микроциркуляцию крови и снимают неприятную симптоматику.
• Реабилитация слуха – проводится при необратимой тугоухости. Пациенту предлагают подобрать слуховые аппараты, купить к ним аксессуары, помогают с адаптацией.
• Кохлеарная имплантация – хирургическое восстановление слуха, применяемое при глубокой тугоухости.