Синдром постковідної втоми: нова хронічна проблема?

З моменту початку пандемії COVID-19 медицина стикається з новим викликом — наслідками, які зберігаються у пацієнтів навіть після повного одужання. Один із найпоширеніших станів, що важко піддається діагностиці, — синдром постковідної втоми (СПВ).

Синдром постковідної втоми погіршує фізичне та психічне самопочуття, серйозно впливаючи на якість життя людини. З медичної точки зору синдром постковідної втоми — це комплекс симптомів, які зберігаються понад 4 тижні після перенесеного захворювання COVID-19. СПВ може розвиватись у людей незалежно від тяжкості перенесеної інфекції. Основні симптоми включають:

• порушення сну;
• постійну втому, яка не минає навіть після відпочинку;
• головний біль;
• м'язові і суглобові болі;
• проблеми з концентрацією та пам'яттю;
• підвищену тривожність, дратівливість та депресію.

Причини розвитку синдрому постковідної втоми

На сьогоднішній день точні причини виникнення СПВ не до кінця вивчені. Проте вченими було висунуто кілька причин:

• запальна реакція — тривала активація імунної системи навіть після усунення вірусу може спричиняти хронічне запалення;
• аутоімунна реакція — вірус COVID-19 здатний запускати аутоімунні процеси, при яких імунна система починає атакувати власні клітини організму;
• нейротропний вплив вірусу — вірус може впливати на центральну нервову систему, викликаючи когнітивні та емоційні порушення.

Схожість симптомів СПВ із синдромом хронічної втоми (СХВ) давно привертає увагу лікарів. Обидва стани характеризуються вираженою стомлюваністю, порушеннями сну та когнітивними розладами. Однак СПВ асоціюється з конкретним інфекційним тригером — коронавірусною інфекцією, що дає змогу вивчати його більш прицільно.

Діагностика та лікування

Синдром постковідної втоми складно діагностувати, оскільки лабораторні аналізи часто не виявляють відхилень. Основний акцент робиться на клінічну картину та виключення інших патологій. Лікування включає:

• поступове повернення до фізичної активності;
• підтримуюча медикаментозна терапія (за показаннями);
• когнітивно-поведінкова терапія;
• відновлення режиму сну та харчування;
• психологічна підтримка.

Фізична активність передбачає помірні та регулярні вправи (піші прогулянки, йогу та дихальну гімнастику). При цьому дуже важливо уникати перевтоми.

Підтримуюча медикаментозна терапія включає прийом вітамінів групи B, D та антиоксидантів (наприклад, вітаміну C). При необхідності призначаються антидепресанти та анксіолітики. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) при синдромі постковідної втоми допомагає справлятися з тривогою, депресією та почуттям безпорадності, що супроводжують відновлення після хвороби. КПТ сприяє зміні негативних установок, формуванню адаптивних стратегій поведінки та покращенню сну, концентрації та загального самопочуття. Завдяки КПТ пацієнти вчаться розподіляти енергію, уникати перевтоми та повертатися до активного життя більш свідомо.

Психологічна підтримка включає роботу з психологом чи психотерапевтом, медитації, дихальні практики та техніки релаксації. Синдром постковідної втоми — це нова, але вже досить серйозна хронічна проблема, з якою стикаються мільйони людей по всьому світу. Усвідомлення масштабів цього явища та своєчасне звернення за медичною допомогою допомагають підвищити шанси на відновлення. Слід продовжувати дослідження синдрому постковідної втоми та розробляти ефективні стратегії лікування та реабілітації.