Сечокам’яна хвороба — це наявність каменів у нирках та/або інших органах сечовидільної системи. У зоні ризику перебувають і немовлята, і діти, і дорослі, і пенсіонери. Від віку залежить тип каменів, зокрема у старших людей частіше трапляються сечокислі, а не білкові. Тверді утворення найчастіше з’являються у нирках, сечоводі та сечовому міхурі. Їхній розмір від 3 мм до 15 см. Зрідка маса становить до 3 кілограмів. Симптоми:
- тупий та виснажливий біль внизу живота, що особливо нестерпний при зміні положення тіла або фізичних навантаженнях;
- наявність невеликих твердих утворень у сечі;
- больові відчуття у зоні нирок протягом трьох днів;
- різке переривання сечовипускання, що супроводжується бажанням продовжити процес;
- наявність крові у сечі;
- підвищення температури тіла.
Ступінь виявлення ознак захворювання залежить від типу, розміру, форми та розміщення каменів.
Як лікувати
За наявності різких больових відчуттів пацієнту вводять судинорозширювальні та знеболюючі засоби, інколи препарати із вмістом наркотичних речовин. Лікар призначає медикаментозну терапію. Якщо камені значні за розмірами, після курсу антибіотикотерапії потрібне оперативне втручання. Лікар рекомендує вживати 2-3 літри мінеральної води протягом доби. Її різновиди обираються залежно від особливостей каменів. Санаторно-курортне лікування допоможе швидше відновитись та повернутись до повноцінного життя.
Яку діагностику проходити
Уролог збирає анамнез та вислуховує скарги пацієнта. Вивчає показники:
- загального аналізу сечі;
- екскреторної орографії;
- УЗД;
- комп’ютерної томографії;
- радіоізотопної нефросцинтиграфії.
Свідчення сечокам’яної хвороби:
- наявність новоутворень;
- порушення діяльності нирок та сечовивідних шляхів;
- надмірний рівень білка, лейкоцитів та еритроцитів у сечі.
Наслідки
Якщо не лікувати хворобу, виникають такі ускладнення:
- хронічна або гостра форма пієлонефриту;
- гострий цистит;
- нефросклероз;
- ниркова недостатність;
- нейрогенна артеріальна гіпертензія;
- гноїння нирки та її видалення.
