Внутрішньом’язовий укол — це введення лікарських препаратів безпосередньо у м’язову тканину. Забезпечує швидке та рівномірне поширення рідини. Оптимальне місце для ін’єкції — зовнішня верхня частина сідниці, оскільки там мінімальна кількість кровоносних судин та нервів. Для дорослих використовуються шприци об’ємом у 5 мл, навіть якщо потрібно ввести декілька мілілітрів рідини.

Підготовчі процедури

Щоб ввести укол, потрібно мати:

ліки;
медичний спирт;
шприц із достатньою довжиною голки;
медичну вату.

Дуже важливо правильно підібрати голку, оскільки при недостатній її довжині препарати вводиться безпосередньо під шкіру, що спричиняє запальні процеси. Лікар миє руки з милом, щоб звести до мінімуму кількість шкідливих бактерій.

Внутрішньом’язовий укол

Лікар протирає спиртом місце введення уколу. Струшує ампулу та також обробляє її антисептиком. Якщо препарат у формі порошку, то розводиться у дистильованій воді або новокаїні. Ножем або спеціальним лезом лікар відпилює верхівку ампули, захоплює її ваткою та акуратно відламує. Набирає у шприц ліки, постукує по ньому, випускає 1-2 краплі рідини, разом із якими виходить повітря.

Найчастіше внутрішньом’язовий укол вводять у сідницю. Пацієнт лягає на живіт або бік та розслабляється. Якщо процедура повторюється щоденно, сідниці чергуються. Ліки вводяться повільно та рівномірно. До пошкодженої ділянки прикладається вата, змочена в антисептику.

Показання та протипоказання

Показання:

необхідність отримати максимальний ефект за мінімальний час;
попередження зменшення ефективності медикаментів у результаті взаємодії із речовинами, що виділяє ШКТ та печінка;
забезпечення місцевого впливу та точного дозування;
неможливість або ускладнене ковтання;
висока ймовірність втрати свідомості пацієнтом.

Протипоказання: