Чи потрібна брехня людині (Нужна ли ложь человеку)

Здатність брехати - ключова особливість людської поведінки. Патологічне бажання говорити правду навіть у дрібницях дає привід для занепокоєння і може ставитись до розладів психічного здоров'я. Психологи Британії дійшли висновку, що вперше потреба у брехні виникає у дитячому віці. Це спосіб досягти бажаного від дорослих. Дитяча істерика та плач у той момент, коли це не пов'язано з потребами чи поганим самопочуттям, є маніпуляцією батьками. Так малюк отримує бажане. Результат такої поведінки відкладається в пам'яті дитини та створює благодатний для брехні ґрунт у міру дорослішання та розвитку розумових здібностей чада.

У дорослому житті такі навички, як проникливість, самоконтроль та вміння знайти вихід із складної ситуації за допомогою брехні дають можливість краще адаптуватися у суспільстві. Це частина соціалізації людини. Недолік цих рис часто асоціюється з аутизмом, синдромом гіперчутливості та дефіцитом уваги. Найменш здатні брехати люди з синдромом Аспергера та аутисти.

Як розрізняти брехню? Для цього здавна використовуються найрізноманітніші способи. Наприклад, у Китаї було помічено, що людина, змушена брехати, хвилюється і, її горло пересихає. Йому давали жменю рису, яку потрібно було тримати в роті. Якщо після опитування рис залишався надто сухим, людина вважалася брехуном. В Індії індикатором брехні служило тремтіння рук. Випробовуваний під час опитування бив у гонг. Якщо удар був занадто сильним або відбувався із затримкою, це вказувало на брехню того, хто говорить.

Крім фізіологічних особливостей використовували також різні психологічні прийоми. Але проривом у цій галузі стало відкриття препарату зі скополаміном. З'ясувалося, що ця речовина змушує видавати правду незалежно від бажання того, хто говорить. За дією препарату вдавалося отримати інформацію навіть із підсвідомості.

Але сироватка правди не знайшла свого масового застосування. Це порушує права людини і несе загрозу життю у разі передозування, що загрожує втратою пам'яті випробуваного.

Прихильники правди, у свою чергу, закликали суспільство до викорінення брехні. Створювалися різні громадські організації, наприклад, Товариство радикальної чесності у США. Деякі психологи мали думку, що щоденна найпростіша побутова брехня, навіть коли людина не хоче говорити про щось і прагнути змінити тему, можуть викликати незадоволення життям, погіршити емоційне самопочуття. Але такий підхід найчастіше призводить до руйнування соціальних зв'язків любителів правди.

Ніхто з їхнього оточення не був готовий чути тільки неприємну правду постійно. Ідея радикальної чесності не принесла своїх плодів. Чесність більше сприяє відкритій агресії, ніж незначна рятівна брехня.

Переклад російською мовою:

Способность лгать — ключевая особенность человеческого поведения. Патологическое желание говорить правду даже в мелочах дает повод для беспокойства и может относиться к расстройствам психического здоровья. Психологи Британии пришли к выводу, что впервые потребность во лжи возникает в детском возрасте. Это способ достичь желаемого от взрослых. Детская истерика и плачь в тот момент, когда это не связано с потребностями или плохим самочувствием, является манипуляцией родителями. Так малыш получает желаемое. Результат такого поведения откладывается в памяти ребенка и создает благодатную для лжи почву по мере взросления и развития умственных способностей чада.

Во взрослой жизни такие навыки, как проницательность, самоконтроль и умение найти выход из сложной ситуации посредством лжи дают возможность лучше адаптироваться в обществе. Это часть социализации человека. Недостаток этих черт часто ассоциируется с аутизмом, синдромом гиперчувствительности и дефицитом внимания. Наименее способны лгать люди с синдромом Аспергера и аутисты.

Как же различать ложь? Для этого издревле используются самые разнообразные способы. Например, в Китае было подмечено, что человек, вынужденный лгать, волнуется и, его горло пересыхает. Ему давали горсть риса, которую необходимо было держать во рту. Если после опроса рис оставался слишком сухим, человек считался лгуном. В Индии индикатором лжи служило дрожание рук. Испытуемый во время опроса бил в гонг. Если удар был слишком сильным или происходил с задержкой, это указывало на ложь говорящего.

Кроме физиологических особенностей использовались также различные психологические приемы. Но прорывом в этой области стало открытие препарата со скополамином. Выяснилось, что это вещество заставляет выдавать правду независимо от желания говорящего. По действием препарата удавалась извлечь информацию даже из подсознания.

Но сыворотка правды не нашла своего массового применения. Это нарушает права человека и несет угрозу жизни в случае передозировки, чревато потерей памяти испытуемого.

Поборники правды, в свою очередь, призывали общество к искоренению лжи. Создавались разные общественные организации, например, Общество радикальной честности в США. Некоторые психологи имели мнение, что ежедневная простейшая бытовая ложь, даже когда человек не хочет говорить о чем-то и стремиться сменить тему, могут вызвать неудовлетворение от жизни, ухудшить эмоциональное самочувствие. Но такой подход чаще всего приводит к разрушению социальных связей любителей правды. Никто из их окружения не был готов слышать только нелицеприятную правду постоянно. Идея радикальной честности не принесла свои плоды. Честность больше способствует открытой агрессии, чем незначительная спасительная ложь.